Лікувальні грязі
Лікувальні грязі
Не варто забувати, що людина є частиною природи, тому зв’язок між природними умовами та нашим здоров’ям очевидний. Щоб стати сильною, бадьорою і витривалою, людина має спілкуватися з природою, а не відгороджуватися від неї. І, на щастя, люди усвідомили це і з давніх часів навчилися використовувати природу, її багатства у своїх цілях. І насамперед — для підтримання та поліпшення стану свого здоров’я.
Сонячні промені, прісна й солона вода, повітря, рослини — далеко не межа. До цих природних чинників лікування людина додала таке важливе природне середовище, як ґрунт, багатство і цілющість якого безсумнівні. До одних з основних дарів природного середовища належать грязі, які мають чудодійні лікувальні властивості.
Різні типи грязей застосовувалися в лікувальних цілях дуже давно. Ще в Стародавньому Єгипті хворі обмазувалися брудом і лежали на березі річки під гарячими променями південного сонця. У ХVI ст. грязелікування отримало розквіт в Італії, де застосовували здебільшого вулканічну грязь. Дещо пізніше — у ХVII ст. — грязелікування прийшло до Франції, а в ХVIII ст. — до Німеччини. У Росії колискою грязелікування (ХIХ ст.) був Кримський півострів.
Люди повною мірою відчули цілющі властивості і користь грязі та глини і стали із задоволенням застосовувати їх для лікування різних захворювань, а також у косметичних цілях.
Сульфідні мулові грязі — це органомінеральні тонкодисперсні донні (мулові) відкладення переважно солоних водойм, які містять сульфіди (сірководень і сірчисті сполуки заліза) та водорозчинні солі, внаслідок чого вони набувають чорного кольору, запаху сірководню та аміаку. Вміст води в цій грязі варіюється від 40 до 70%, засміченість частинками діаметром понад 0,25 мм не вища за 3%, що надає цьому типу лікувальних грязей особливої м’якості та пластичності, її легко наносити на шкіру та утримувати на ній протягом усієї оздоровчої процедури.
Цей тип лікувальних грязей також називають «основним», мінеральним або неорганічним, тому що за свого багатства водорозчинними солями в них міститься відносно невелика кількість органічних речовин (менше ніж 10%). З їх числа слід виділити різні кислоти, пігменти, пеніциліноподібні та фолікуліноподібні речовини, які проникають через шкірний покрив і надають виражену терапевтичну дію. Крім того, лікувальний комплекс містить ліпідний продукт, який продукують синьозелені водорості.
Мулові сульфідні грязі мають бактерицидні й адсорбувальні властивості, які залежать від ступеня мінералізації водойми — що вона вища, то сильніше пригнічують ріст патогенної флори. У водних витяжках сульфідної грязі встановлено також наявність бактеріофага, що має здатність руйнувати й адсорбувати дизентерійну кишкову паличку, стафілококи, протеї та іншу патогенну флору. У цьому відношенні на першому місці за адсорбцією стафілокока перебуває мулова сульфідна грязь. Встановлено, що анапська мулова сульфідна грязь адсорбує стафілокок на 96-99%.
За своїми тепловими властивостями сульфідні мулові грязі істотно поступаються торф’яним і сапропелевим, але за вмістом сульфідів заліза, водорозчинних солей і загальної мінералізації значно їх перевершують.
За складом солей розчин лікувальної грязі зазвичай повторює сольовий склад водойми, в якому можуть виділятися хлоридні натрієві, сульфатно-хлоридні, натрієво-кальцієві або карбонатні натрієві солі. У донних відкладеннях є також глинисті речовини, багаті на оксиди заліза. Мулові сульфідні грязі мають вищу біологічну активність порівняно з іншими пелоїдами завдяки наявності в них сірководню. Унаслідок складних біохімічних і фізико-хімічних процесів сірководень з’єднується із залізом і утворює гідротроїліт (сульфід заліза) — один з основних і найактивніших компонентів сульфідних грязей.
Залежно від родовища сульфідні мулові грязі поділяють на такі групи: озерно-ключові, материкові, приморські та морські.
Озерно-ключові грязі — відкладення відкритих водойм, які живляться підземними мінеральними водами. Вони характеризуються різною мінералізацією грязьового розчину, достатньою кількістю сульфатів і високим вмістом гідротроїліту. Склад цих грязей більшою мірою залежить від складу вод, що надходять у водойму, і ступеня їхньої мінералізації, ніж від природно-кліматичних чинників.
Відомі такі родовища озерно-ключових грязей, як Габозерське, Старо-Руське (Новгородська область), Паратунське, Сергіївські Мінеральні Води (Самарська область), Марципальні води в Карелії, Хилово в Псковській області та ін.).
Материкові грязі — мулисті відкладення солоних континентальних озер. Вони характеризуються різним вмістом сульфідів, а також часто мають високий ступінь мінералізації — до 400 г/л.
За своїм складом повторюють хімічний склад водойми свого походження. Материкові грязі мають чорне, темно-сіре, рідше сіре забарвлення. Вони поширені в областях із посушливим континентальним кліматом.
Найбільшими родовищами материкових високоцінних грязей є: Мертве море (Ізраїль, Йорданія), озера Тамбукан (Ставропольський край), Карачинське (Новосибірська область), Учум (Красноярський край), Ярове (Алтайський край), Шира та інші.
Приморські грязі — донні відкладення приморських озер, морських заток або затоплення гирл балок, що впадають у море (лимани). Вони утворюються в улоговинах-озерах біля морських узбереж.
За фізико-хімічними властивостями приморські грязі мало відрізняються від інших сульфідних грязей. Вони характеризуються вмістом великої кількості сульфідів, чорним і темно-сірим кольором і, як правило, високою мінералізацією грязьового розчину (20-350 г/л), що залежить від випаровування водойми або її розведення прісною водою. Для приморських грязей характерна наявність від 30 до 70% води.
Родовища приморських високомінералізованих грязей відомі тільки по берегах південних морів. Найбільшими з них є: озеро Чембурка біля Анапи (Краснодарський край), Садгород (Владивосток), Сакське озеро в Криму, Куяльницький лиман (Одеса), Албена, Бургас, Варна, Поморіє (Болгарія), Єйська лікувальна грязь (озеро Ханське), Кизилташський лиман на курорті Анапа.
Морські грязі утворюються внаслідок донних відкладень у морських і океанічних затоках, бухтах та ізольованих прибережних ділянках, захищених від інтенсивних хвиль і течій води. Для них характерна невисока мінералізація грязьового розчину (звідси відсутність у ньому гіпсу) і сталість його іонного складу, а також значний вміст води (60-80%). Морські сульфідні грязі мають сіре і темно-сіре забарвлення у зв’язку з незначним вмістом сульфідів.
Найважливішою біологічною складовою частиною грязі є мікроорганізми. Вони сприяють утворенню в грязі різних елементів і сполук елементарної сірки, сірководню та інших сірчистих сполук, оксидів заліза, аміаку, амінних підстав, амінокислот, вуглеводів, водню, азоту, різних органічних кислот, а також колоїдів і так званих біоколоїдів, що зумовлюють низку найважливіших фізико-хімічних властивостей лікувальних грязей. Встановлено, що в 1 г грязі міститься від 1 230 000 000 до 3 116 000 000 різних мікроорганізмів.