(з книги Холопова А.П. «Грязелікування»)
Лікувальні грязі — складний природний біохімічний комплекс, що має різнобічний вплив на організм людини. Грязь, немов хороша шуба, довго утримує тепло і поступово (під час процедури) віддає його хворому. Коли осередок запалення розігрівається грязьовим коржем, судини починають розширюватися, і далі лікування йде накатаною «колією»: поліпшується крово- і лімфоток, з вогнищ запалення розганяють шлаки, організм очищається, і больові відчуття йдуть на спад.

Лікувальна грязь сприяє поліпшенню в організмі обмінних процесів. До хворого місця починають надходити поживні речовини. Лікувальна грязь містить масу біологічних речовин, які проникають через шкіру у внутрішні органи і кісткові тканини. Річ у тім, що метали, вітаміни, гормони, органічні сполуки та біогенні стимулятори, які містяться в лікувальних грязях, є фізіологічними подразниками нервової системи. Вони стимулюють мозковий шар надниркових залоз, діяльність гіпофіза, щитоподібної залози, насінників і яєчників, утворюють біологічно активні речовини (типу гістаміну, ацетилхоліну, серотоніну). Ба більше, карбонові та гумінові кислоти, що надходять в організм із брудом, стають донорами життєвої енергії. У самому організмі вони не виробляються — ці кислоти можуть надходити тільки ззовні. Особливо треба виділити антимікробні властивості грязьових процедур — вони наповал вбивають стафілококи, стрептококи, кишкову паличку та інші умовно-патогенні бактерії. Тому лікувальні грязі, які до того ж ще й добре всмоктуються в організм, використовують не тільки зовнішньо, а й для вагінальних, стоматологічних тампонів і очних ванночок.
Грязелікування у багатьох асоціюється із зануренням у ванну, переповнену брудом. Насправді ж, треба бути на рідкість здоровою людиною, щоб витримати таке навантаження на серце! Сучасні методики грязьових процедур більш щадні: аплікації наносяться тільки на потрібну ділянку. Локальне лікування теж дуже ефективне, а навантаження на організм загалом менше.
_________________________________________________________________
4.1 Грязьові аплікації — з книги А.П. Холопов. «Грязелікування»
Грязьова аплікація — класичне грязьове лікування, яке проводять на курортах із XIX століття. Процедуру проводять на кушетці, бажано зі штучним підігрівом (за рахунок електричного обігрівача або проточної гарячої води) для збереження заданої температури аплікації. На кушетці розкладають суконну або байкову ковдру, на яку кладуть клейонку, а на неї полотнище (грязьове простирадло). На простирадло накладають лікувальну грязь заданої температури, шаром завтовшки 4-5 см. Хворий лягає на грязьовий коржик, потім його обмазують шаром бруду завтовшки не менше 4 см. Слідом за цим хворого послідовно загортають простирадлом, клейонкою і ковдрою. Зверху додають ще одну ковдру, яку підвертають під хворого з боків і під ноги (якщо аплікація захоплює ноги). Робиться це для того, щоб грязь протягом усього часу відпустки процедури (15-20 хв) зберігала по можливості первісну температуру.
Бруд для аплікацій має бути такої консистенції та в’язкості, щоб не сповзати з хворого та якомога більше не вичавлюватися з-під нього.
Під час проведення процедури за хворим спостерігає медична сестра, яка контролює пульс і дихання. Після завершення процедури хворий обмивається під душем температурою 36-37° С і відпочиває 40-60 хв.
У ФРН у зв’язку з ощадливим витрачанням цінних курортних ресурсів запропоновано такий підхід до дозування грязьових аплікацій. Згідно зі встановленими правилами проведення грязьових аплікацій товщина шару бруду має становити 5 см і більше (температура бруду 45-50° С, тривалість аплікації 10-30 хв). Зазначена товщина шару бруду розрахована на теплове депо, що забезпечує необхідний термічний ефект впливу.
Швидкість охолодження шару бруду залежить від його якості та теплопровідності. Так, вулканічний бруд (фанго) охолоджується вдвічі швидше за торф’яний. Тому товщина коржа з вулканічного бруду має бути більшою, ніж торф’яного. При дозуванні кількості грязьової маси слід орієнтуватися на масу тіла хворого і зазначені властивості грязі.
Періодичність призначення процедур залежить від вихідного стану хворого, тяжкості перебігу хвороби. Лікування може проводитися за інтенсивним методом — 2-3 дні поспіль і 1 день перерва, на курс 15-8 процедур. Е. Ф. Левицький зі співавт. (1996) пропонують грязелікування проводити за укороченим інтенсивним курсом, за яким 10 процедур відпускають щодня, без перерв у лікуванні. Таке лікування добре переносили хворі на виразкову хворобу. Однак щодо хворих на остеоартроз і хронічний бронхіт потрібно було проводити відбір на укорочені курси, оскільки в них часто виникали бальнеореакції легкого ступеня вираженості.

Зазвичай лікування призначається середньої інтенсивності — через день, усього 10-12-14 процедур. Лікування малої інтенсивності мітигованого характеру призначають ослабленим хворим, із середньою вагою перебігу захворювання, у разі виникнення бальнеологічних реакцій — процедури через два дні, на третій, усього 8-10 процедур. Тривалість процедури становить від 10 до 20 хв, рідше до 30 хв.
У процесі проведення грязелікування з боку організму пацієнта має відбуватися постійна перебудова адаптаційних механізмів з метою їхнього тренування і стійкості до несприятливих зовнішніх впливів. Цьому сприяють фазові реакції метаболічних та імунологічних систем організму.
Причому найбільші зміни В. А. Поберською (1997) визначено після трьох грязьових процедур. За монотонного режиму відпуску процедур із середини курсу розвивається фаза резистентності. Тому, з огляду на стан організму і тяжкість перебігу захворювання, необхідно раціонально змінювати умови проведення та розміщення процедур у бік збільшення їхньої навантажувальності.
Ефективність грязелікування багато в чому визначається температурою грязьової аплікації. Використовують такі температури грязьових аплікацій:
— високі (44-46° С) — зазвичай при дистрофічних захворюваннях на обмежені ділянки тіла (суглоби, локальний відділ хребта);
— помірні (40^2° С) — найпоширеніші за захворювань, що перебувають у фазі ремісії;
— низькі (36-38° С) — при захворюваннях зі зниженою адаптаційною функцією організму, ослабленим і виснаженим хворим;
— слабохолодні (34-36° С) — призначають хворим у разі недостатньо компенсованого стану або в разі залучення до патологічного процесу вегетативно-судинної системи;
— холодні (до 20° С) — у разі поганої переносимості підвищеної температури бруду.
Через фізико-хімічні особливості лікувальних грязей аплікації з мулових сульфідних і кислих торфів проводять за нижчих температур (на 2-3° С), ніж аплікації з прісноводних торфів, сапропелю і сопкових грязей, температура яких сягає 44-46° С.
Біологічні, нейрорефлекторні, біохімічні та інші відповідні реакції організму залежать від інтенсивності дії грязелікувальних процедур. Так, у хворих на деформувальний артроз грязелікувальні процедури температури 38°С підвищують еластичність судинної стінки, знижують тонус судин, поліпшують кровонаповнення тканин. При цьому зменшується або ліквідується мікроелементний дисбаланс: знижується підвищений вміст міді та алюмінію в сироватці крові й підвищується кількість марганцю та кремнію.
Нормалізація порушеного мікроелементного метаболізму під впливом відносно низької температури грязьових аплікацій призводить до відновлення трофічних процесів у клітинах і міжклітинній речовині сполучної тканини синовіальної оболонки та суглобового хряща.
У хворих під впливом грязьових аплікацій температури 44° С, як правило, порушується регуляція периферичного кровообігу, не відновлюється порушений мікроелементний дисбаланс, сповільнюється відновлення трофічних процесів.
Грязьові аплікації бувають загальні та місцеві, обмежені за площею. Нині практично рідко застосовують загальні грязьові аплікації, коли лікувальну грязь накладають на все тіло, за виключенням ділянки серця і голови. Широко використовують місцеві аплікації, за яких лікувальну грязь накладають на певну частину тіла: на ділянку кистей («рукавички»), стопи й гомілки («шкарпетка», «чобіток»), таза й верхніх частин стегон («труси»), таза та ніг («штани»), таза та однієї ноги («напівштани»), грудної клітини та рук («куртка»), половини грудної клітини та руки («напівкуртка»), а також на ділянку живота, проєкції окремих органів (шлунок, печінку, кишківник та ін.). ).
Існують такі методики аплікаційного грязелікування:
— місцеві (фокальні), коли аплікація накладається безпосередньо
на осередок ураження;
— парафокальні — лікувальну грязь накладають поруч із вогнищем ураження, щоб уникнути загострення патологічного вогнища;
— сегментарно-рефлекторні, коли грязьову аплікацію накладають на проекцію відповідного спинно-мозкового сегмента.
Приклади приватних сегментарно-рефлекторних методик. Так, вплив на шийно-комірцеву ділянку забезпечує зміну всіх видів обміну, мозкового кровообігу, стимуляцію трофічної функції мозку. У зв’язку з цим комірцеву методику використовують у разі запальних процесів у мозковій речовині та її оболонках (арахноїдити, енцефаліти, менінгіти тощо), за різних вегетативно-трофічних розладів на шкірі обличчя, шиї, верхніх кінцівках. Вона забезпечує розсмоктування інфільтратів, розм’якшення рубцевих спайок. У цих умовах змінюється кровопостачання головного мозку, його функціональна активність і рефлекторна діяльність. Встановлено двофазність відповідних реакцій. Перші сім аплікацій на шийно-комірцеву зону пригнічують функціональну діяльність висхідної активувальної системи ретикулярної формації, надаючи гальмівний ефект на кору головного мозку. Наступні — призводять до поступового розгальмовування коркових зон, що пояснюється підвищеним виділенням глюкокортикоїдів.
Грязьовий «бюстгальтер» — сегментарно-рефлекторний спосіб впливу на органи малого таза, що призводить до скорочення мускулатури і судин матки (засіб, що зупиняє маткову кровотечу). У жінок при цьому збільшується вміст мамміну в грудній залозі, що підвищує скоротливу здатність матки. Ця методика також гарна за захворювань сечового міхура й прямої кишки, спричинених м’язовою та судинною дистонією цих органів як у жінок, так і в чоловіків. Її також призначають у разі захворювань передміхурової залози, сім’яних пухирців.
Застосовують методику поєднаного впливу із сегментарно-рефлекторної зони й на ділянку патологічного вогнища. Наприклад, у разі захворювання шлунка грязьову аплікацію накладають на епігастральну ділянку і відповідний спинно-мозковий сегмент або на шийно-комірцеву зону.
Методика реперкусивного впливу має рефлекторну природу (мета-мірний рефлекс). Реперкусивний рефлекс включає відображені зміни в межах одного сегмента з протилежного боку: коли грязьову аплікацію накладають, наприклад, на праву кінцівку, то на лівій виникають зміни в перебігу патологічного процесу.